Сон. Продовження читайте в книзі

"Вічність. Хроніки Марка"

Густий морок почав повільно розходитися, і я побачила майже не помітні силуети, які по волі приближення ставали дедалі чіткішими. Спочатку здалося що це велетенський натовп, та придивившись крізь туман, виявилося, що це щось зовсім інше, в них не було нічого людського. Їхні туші були сірі від бруду та обідрані, а тверда й рихла шкіра вкрита кров'ю та безліччю шрамів, неначе їх постійно катували. Майже жодне обличчя не мало чітких рис, неначе громіздка голова складалася лише з очей та ніздрів через які йшов дим, або капав слиз. Проте вони все ж різнилися: в когось були довгі покручені роги, хтось замість ступнів мав ласти й кігті, у декого з горбатої спини росли крила або гострі шипи, хтось незграбно ходив на двох, а були й ті, що плазували.Та не це було найбільшим моїм страхом. Кількість… Все навкруги кишіло ними, через що стояв жахливий гул, писк і сморід. Люди тут теж були, щоправда, їх було куди менше. Вони пронизливо кричали від звірських катувань та жорстоких побоїв цих огидних створінь. Я відчула як у шлунку все стискається, від побаченого, почало сильно нудити. На щастя я залишалася невидимою для інших, хоча стояла в центрі цього потворства. Ніяк не могла зрозуміти де знаходжуся, проте це місце було знайомим… Покрутила головою, оглядаючись та оку не було за що вчепитися, хоча приміщення було великим.
Чомусь мала певність у тім, що на вулиці день, проте тут було сиро та понуро, а сонцем і не пахло. "Печера або підземелля"- подумала я.
Згодом, побачила дівчину, у яскраво - синьому бойовому мундирі, її довге світло - русе волосся було підібране під обруч та перев'язане оксамитовими широкими стрічками у тугу косу, що сягала пояса навіть заплетеною. Її постать неслась через весь цей бенкет потвор та гармидер дуже рішуче, хода була впевнена, а на обличчі жодної емоції, вона мов дивилася і не бачила нічого, була відстороненою. Мене це дуже здивувало, адже звідки тут могла взятися така охайна дівчина, їй точно тут місце!
Вона впевнено підійшла до жінки на троні, низько вклонилася їй та поцілувала подоли її запорошених спідниць. Я побачила обличчя жінки що сиділа на високому троні, вона була б вродливою, якби не потворний шрам, що тягнувся від лівого вуха та ховався десь аж за коміром на шиї, а ще цей неприємний, навіть звірячий вищир, замість посмішки. Вона байдуже спостерігала за цим дійством. Пані або королева, не можу точно сказати отримувала велике задоволення від побаченого, я не мала в цьому сумнівів, адже її очі, вони просто світилися щастям. Дівчина спокійно підійшла до жінки та нахилилася губами до самого вуха, коротко про щось звітувала. А потім королева встала і дівча аж відскочило від несподіванки, та в її очах як і раніше не було страху, але обличчя… Це ж я… Ті самі карі очі, такий самий піднятий розріз очей, маленький округлий носик з ледь помітною горбинкою по середині, такі ж пухкі, широкі та чутливі губи. Це точно була я… З мого нутра щось вирвалося, на мене важким тягарем впали спогади та гріхи, а по холодних щоках скочувалися гарячі сльози, я кричала так, що аж зводило щелепу.
Я не хочу це пам'ятати! Не хочу жити!Не хочу відчувати цей біль…
Хочу все забути!